Коли настане тиха ніч,
Торкнеться спогад твоїх віч
І ти забудеш про життя,
Ввійдеш у човен каяття,
І попливеш у синь очей,
У нескінченну даль ночей,
На хвилі гребені зійдеш,
Руками зорі обіймеш
І поцілуєш небеса, –
поглянь же днесь! Яка краса!
Я там бував, і там я зріс…
Де схил – сто сил, де сивий ліс,
Сміливі зорі мерехтять,
Пісні у травах гомонять…
Спинись і стань у повен ріст,
Хай заворожить вітру свист,
Відкрийся вічному вогню,
Що полум’янить далину…
І сльози витри із очей –
Нема тих днів, нема ночей…